Восени так солодко чіплятись за минуле
				Раз прийшли у груди ті, кого нема вже. З ними
				те, чого не буде: сіли, побалакали, поплакали.
				Тоді між хмарами у небі ще були сині плями. Так буває восени.
				Іноді так солодко бити по собі минулим.
				Так, щоб без тями (мамо-мамо-мамо).
				Знаєш, хтось у голові моїй ріже дірку. Звідти пустить кіноплівку -
				чорно-білим по живому: на, пригадуй, як буває восени
				В тумані вчора бачив вранці сірі башти
				Знаєш, з них очима вікна. Іноді зненацька страшно
				Ніби шось важливе дуже вчора я програв в азарті
				Їду ось тепер в плацкарті туди, де буду довго...
				Тепер я знаю, як буває восени
				Я питав. Може чув хто, може, ні.
				
				Восени скрізь жовте. Сині плями позникали
				Я питав - куди? Коли? Чі є на цьому дні корали?
				Шось відповіло: нє-а. Шось посміхнулось криво
				Я відчув, що все даремно, що все мимо. Пішла злива.
				Как-как-кап-кап. Як сльози із очей Марусі
				Мокрі люди в однині. Може, плачуть. Може, ні
				Немов бабусі шорхають додому, як в ніч
				зникають з неба плями сині. Знаєш, так буває...
				Зробивши сальто, листя вниз стрибало, як
				у цирку люди. Йшли дощі, як під копірку. Та, як
				зірки вранці рано, все, жовтіючи, зникало. Тим часом
				десь у небі мої хмари плями сірі знов плясали в однині
				Тепер я знаю, як буває восени
				Я питав. Може чув хто, може, ні.
				
				Далі все мовчало довго. Трохи змерз я. Був ранок сивий
				Та новим асфальтом білим (що ж робити?) пішов додому
				Я та сніг не розуміли. Сталось що? Навіщо? Чому?
				Що я питав так довго вчора... у мікрофона...